А. С. Свінціцький

Національний медичний університет імені О. О. Богомольця

Вступ. Функціональна диспепсія (ФД) поширена в популяції у всьому світі. У розвинених країнах диспептичні розлади трапляються у 30,0-40,0 % населення і є причиною 4,0-5,0 % усіх звертань до лікарів загального профілю. У цьому випадку левова частка (60,0-65,0 %) стосується ФД. Частіше хворіють жінки після психічних травм.

Мета. Зробити огляд сучасної літератури стосовно проблеми функціональної диспепсії, сучасних засад її діаґностики та лікування.

Матеріали і методи. Використано контент-аналіз, метод системного й порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень.

Результати.  Згідно з рекомендаціями погоджувальної наради Міжнародної робочої ґрупи з удосконалення діаґностичних критеріїв функціональних захворювань ШКК (Римські критерії ІІІ), діаґноз функціональної диспепсії може бути поставлений, якщо упродовж не менш ніж трьох місяців (не обов’язково поспіль) за останніх шість місяців є хоча б один із наведених симптомів: відчуття важкості після приймання їжі; відчуття раннього насичення; епіґастральний біль; печія в епіґастрії, а також відсутність орґанічних захворювань (у тому числі за результатами езофаґоґастродуоденофіброскопії (ЕГДФС)), які б пояснювали ці  симптоми. Лікування хворих із синдромом ФД має бути комплексним і включати заходи з нормалізації способу життя, режиму харчування, праці, психотерапевтичні методи, а в разі потреби – медикаментозні препарати.

Висновки. Функціональна диспепсія, – одна з найбільш актуальних проблем сучасної ґастроентеролоґії, проте багато питань досі не розв’язані й потребують подальшого вивчення.