М. О. Абрагамович, С. Я. Толопко

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Вступ. Проблема захворювань печінки є однією з найпоширеніших у сучасній ґастроентеролоґії, а цироз печінки (ЦП) – основною причиною гепатарґій та гепатодепресій. Дисбаланс вазоактивних речовин з однієї сторони, та дифузний фіброз із сформованими вузлами реґенерації з іншої, призводять до підвищення портального судинного опору та портальної гіпертензії (ПГ) з наступними порушеннями у системній гемодинаміці та кровообігу майже в усіх орґанах, у тому числі і легенях, наслідком яких є виникнення гепатопульмонального синдрому (ГПС) та портопульмональної гіпертензії (ППГ). Тому метою нашої роботи було зробити огляд сучасної літератури стосовно етіолоґії, патоґенезу, клінічних ознак, принципів діаґностики та лікування цих уражень дихальної системи у хворих на ЦП та описати клінічні випадки з власної практики.

Матеріали й методи. Використано контент-аналіз, метод системного й порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень стосовно ГПС та ППГ у хворих на ЦП.

Результати. Аналіз сучасної літератури свідчить, що ЦП – одне з найпоширеніших захворювань гепатобіліарної системи, а підвищення портального тиску є сиґналом, який запускає молекулярні механізми виникнення патолоґічної гемодинаміки та порушення реґуляції легеневого кровоплину, чому сприяє також ізмінена чутливість гладеньком’язових клітин судин до ендо- та екзоґенних вазоактивних впливів. Такими синтропічними вазопульмональними ускладненнями ЦП вважають ППГ та ГПС, які мають різні патофізіолоґічні механізми виникнення, клінічні ознаки, особливості діаґностики та відповідно лікування.

Висновки. Отже, сьогодні діаґностування уражень дихальної системи та корекція її порушень у хворих на ЦП проводиться вкрай рідко, а після визначення діаґнозу ЦП лікування переважно симптоматичне та скероване на корекцію гепатоцелюлярної недостатності, інтоксикації та набрякового синдрому. Водночас залишаються поза увагою небезпечні для життя пацієнта вазопульмональні ускладнення, наслідком яких є артеріальна гіпоксемія, що наростає й вимагає негайної медикаментозної корекції, а в деяких випадках і радикальних хірурґічних заходів, аж до трансплантації печінки. Це вимагає проведення досліджень, присвячених з’ясуванню етіолоґії та патоґенезу, клінічного перебігу, особливостей діаґностики і диференційної діаґностики, а також лікування ГПС та ППГ.