Lviv clinical bulletin 2020, 3(31): 53-61

https://doi.org/10.25040/lkv2020.03.053

Цироз печінки: сучасний погляд на проблему

Т. М. Бенца

Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика

Вступ. Цироз печінки (ЦП) належить до важливих медичних і соціально-економічних проблем не лише в Україні, а й у всьому світі. Актуальність  хвороби зумовлена значною її поширеністю, збільшенням чисельності етіологічних чинників, а також виникненням тяжких ускладнень, що призводять до летального наслідку.

Мета. Зробити огляд наукової літератури й узагальнити опубліковані дослідження, присвячені проблемі вивчення етіології, класифікації, клінічних ознак та діагностики цирозу печінки.

Матеріали й методи. Використано контент-аналіз, метод системного та порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень стосовно етіології, класифікації, клінічних ознак та діагностики ЦП.

Результати. ЦП посідає 11-те місце серед найбільш поширених причин смерті. Найчастішими причинами виникнення ЦП є хронічна інтоксикація алкоголем та вірусні гепатити B, C і D. ЦП властиве наростання тяжкості, що характеризується ураженням паренхіми печінки з некрозом, дистрофією гепатоцитів, їх вузловою регенерацією, а також її інтерстицію з дифузним розростанням сполучної тканини, що призводить до виникнення недостатності печінки та портальної гіпертензії. Попри існування низки класифікацій ЦП – за морфологією, етіологією, тяжкістю, перебігом, вираженістю печінково-клітинної недостатності, ступінь тяжкості хвороби зазвичай визначають оцінюючи функціональний резерв печінки (за класифікацією Ч. Г. Чайлд – Р. Н. П’ю). У хворих на ЦП часто виникають такі загрозливі для життя стани, як кровотеча з варикозно розширених вен, асцит, спонтанний бактерійний перитоніт, печінкова енцефалопатія, гепаторенальний синдром.

Фармакологічне лікування хворих на ЦП слід проводити відповідно до сучасних рекомендацій, поєднуючи з оптимізацією харчування і навчанням. Основне лікування неускладненого асциту – сечогінні лікарські засоби. Для лікування рефрактерного асциту рекомендується застосовувати вазоконстриктори і альбумін. У профілактиці виникнення та коригуванні спонтанного бактерійного перитоніту важливу роль відіграють антибіотики. Хворим із гепаторенальним синдромом рекомендують уводити вазопресор терліпресин і альбумін. Для лікування варикозно розширених вен стравоходу і шлунка застосовують ендоскопічні методи. Внутрішньопечінкове портосистемне шунтування (transjugular intrahepatic portosystemic shunting – TIPS) використовується для лікування кровотеч із варикозно розширених вен або рефрактерного асциту. Неселективні β-адреноблокатори ефективно зменшують ризик повторної кровотечі з варикозно розширених вен у хворих на ЦП та помірним/тяжким варикозом.

Висновки. Цироз печінки – одна з найбільш грізних поліорганних хвороб людини з множинними патогенетичними ланками, що її спричинюють віруси гепатитів, алкоголь, токсичні речовини, лікарські засоби, ультрафіолетове випромінювання, генетичні чинники, деякі хронічні хвороби внутрішніх органів. Існує низка класифікацій цирозу печінки – за морфологією, етіологією, тяжкістю, перебігом, вираженістю печінково-клітинної недостатності тощо. Обстеження хворих вимагає своєчасності, скрупульозності, дотримання комплексного підходу зі застосуванням сучасних клінічно-лабораторних та інструментальних методів.

Незважаючи на те що цироз печінки – фінальна стадія хвороби печінки, сьогодні існують досить ефективні методи лікування зі застосуванням принципів диференційованості, що дозволяє якщо не вилікувати хворого, то уникнути негативного перебігу хвороби.