А. В. Ягенський, М. М. Павелко, І. М. Січкарук

КЗ «Луцька міська клінічна лікарня»

Вступ. Фібриляція передсердь (ФП) виникає у 8,0–22,0 % хворих з гострим інфарктом міокарда (ІМ). Вона асоціюється зі значним зростанням як шпитальної летальності, так і смертності впродовж 5-річного періоду спостереження.

Мета. З’ясувати частоту виникнення ФП, її зв’язок зі структурними змінами в серці, серцевою недостатністю та іншими чинниками у пацієнтів у віддалений період після перенесеного ІМ.

Матеріали і методи. Дослідженням були охоплені 169 пацієнтів після ІМ – 135 чоловіків і 34 жінки. Середній вік 57,3 ± 11,4 року. Від першого перенесеного ІМ минуло 4,96 ± 4,64 року. ФП була діаґностована у 33 пацієнтів (19,5 %): постійна форма –  у 23 (13,6 %), пароксизмальна – у 10 (5,9 %).

Результати. За результатами множинного лоґістичного аналізу незалежними предикторами ФП виявились вік хворих та об’єм правого передсердя у них. Водночас кожних додаткових 10 років життя у них супроводжуються збільшенням імовірності постійної форми ФП більш ніж удвічі (на 110,0 %), а збільшення об’єму ПП на кожних 50,0 мл – утричі (на 200,0 %). Частота виявлення постійної форми ФП збільшувалась зі зростанням важкості серцевої недостатності, тоді як для пароксизмальної форми ФП такої закономірності не виявлено.

Висновки. Під час оцінювання ризику ФП на особливу увагу заслуговують параметри, які характеризують стан правих відділів серця, зокрема, розміри правого передсердя і ступінь реґурґітації через тристулковий клапан.