Lviv clinical bulletin 2018, 4(24): 51-60

https://doi.org/10.25040/lkv2018.04.051

Аналіз взаємозв’язків маркерів кісткового ремоделювання та індексу активності системного червоного вовчака

Л. В. Циганик, О. О. Абрагамович, У. О. Абрагамович, О. Т. Романюк, С. І. Гута

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Вступ. Системний червоний вовчак (СЧВ) – системна автоімунна хвороба, яка характеризується мультиорґанними ураженнями, зокрема  кісток.  Виникнення остеопорозу (ОП) – тривалий процес, і навіть важке загострення не має достатнього «миттєвого» впливу, який одразу б позначився на стані кістки і міг би бути оцінений за допомогою денситометрії. Тому потрібно шукати більш інформативні показники, які могли б одразу стати своєрідним маркером активності  СЧВ та важкості ОП.

Мета. Проаналізувати взаємозв’язки маркерів кісткового ремоделювання та індексу активності системного червоного вовчака.

Матеріали й методи. Дослідження здійснено на базі ревматолоґічного відділу КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня». У рандомізований спосіб із попередньою стратифікацією за жіночою статтю та наявністю пременопаузального статусу проведено комплексне клінічно-лабораторне та інструментальне обстеження всіх орґанів і систем 123 хворих, яким діаґностовано СЧВ згідно з критеріями Американської колеґії ревматолоґів (1997), – дослідна ґрупа (ДҐ).  Вік хворих ДҐ  від 21 до 51 років (середній вік на момент обстеження 41,13 ± 12,04); середня тривалість хвороби 10,08 ± 0,72 року; 100,0 % хворих уживали метилпреднізолон дозою (у перерахунку на преднізолон) 5,0–30,0 мґ/добу (середня доза 8,99 ± 0,65 мґ/добу, середня курсова доза 224,69 ± 97,6 ґ) та лікарські засоби кальцію (1000,0 мґ/добу в комбінації з вітаміном D – 400,0 МО на добу). Середня тривалість лікування ґлюкокортикостероїдами та комбінованими лікарськими засобами кальцію відповідала середній тривалості хвороби.

До КҐ увійшли 25 практично здорових жінок у пременопаузальному статусі відповідного віку. Для оцінки активності СЧВ використовували  індекс активності СЧВ (ІАСЧВ) за C. Bombardier et al. (1992).

Для оцінки швидкості ремоделювання кісткової тканини в обох ґрупах досліджували маркери формування кісткової тканини: остеокальцин і P1NP, а також біохімічний маркер кісткової резорбції β-crosslaps.

Результати. Виявлено відмінність між показниками у хворих ДҐ та здоровими КҐ. Середнє значення остеокальцину у ґрупі хворих було достовірно меншим, ніж у здорових осіб і становило відповідно 13,42 ± 5,43 нґ/мл (р < 0,001) й 18,3 ± 0,37 нґ/мл. Достовірної різниці між середніми значеннями P1NP у жінок із ДҐ і КҐ не було – 39,86 ± 22,85 нґ/мл (р > 0,05) і 39,67 ± 11,70 нґ/мл відповідно. За середніми значеннями β-crosslaps спостерігали достовірну різницю між двома обстежуваними ґрупами з вищими показниками у хворих на СЧВ – 0,40 ± 0,25 нґ/мл, порівняно зі здоровими – 0,26 ± 0,08 нґ/мл (р < 0,05).

За допомогою персентильного аналізу виявлено, що в осіб ДҐ вміст  остеокальцину становив 7,51–22,73 нґ/мл, медіана – 12,39 нґ/мл, а у здорових жінок – від 15,22 до 27,76 нґ/мл, медіана – 17,70 нґ/мл, P1NP – 10,34–84,20 нґ/мл, медіана – 32,82 нґ/мл у хворих на СЧВ і 19,53–58,34 нґ/мл, медіана – 41,20 нґ/мл у здорових жінок. У ДҐ β-crosslaps досягав 0,11–1,01 нґ/мл (P5–P95), медіана – 0,34 нґ/мл, а в КҐ – 0,15–0,42 нґ/мл (P5–P95), медіана – 0,23 нґ/мл.

Сумарний показник активності за ІАСЧВ обернено корелює із вмістом остеокальцину в сироватці крові (r = (-0,21), p < 0,05), а зростання показника активності за ІАСЧВ неґативно впливає на маркер формування кісткової тканини, а саме – зростання показника на 1 бал призводить до зменшення вмісту остеокальцину в сироватці крові на 0,19 нґ/мл.

Також зафіксовано достовірний прямий зв’язок між ІАСЧВ та β-crosslaps (0,30; p < 0,01). У разі зростання активності СЧВ за ІАСЧВ на 1 вміст β-crosslaps в сироватці крові збільшується на 0,010 нґ/мл, а тому можна стверджувати, що посилення активності хвороби призводить до інтенсивного руйнування кістки.

Виявлено кореляцію між маркерами кісткового ремоделювання із окремими показниками індексу активності системного червоного вовчака. У хворих із проявами психозу спостерігається порушена остеобластна функція у вигляді достовірного зменшення вмісту остеокальцину в сироватці крові,  із алопецією – P1NP, а з орґанічними мозковими синдромами (міозит, тромбоцитопенія, протеїнурія) – остеокальцину та P1NP. У хворих із лейкопенією, протеїнурією, підвищенням титру antidsDNA порушення остеокластної функції виявляється збільшенням вмісту β-crosslaps у сироватці крові. Зафіксовано також кореляцію цих маркерів із констеляціями показників, які мають найвищий коефіцієнт асоціації з маркерами кісткового метаболізму (поєднання психозу, орґанічних мозкових синдромів, болю голови, тромбоцитопенії та лейкопенії – із остеокальцином; болю голови, протеїнурії та виразок слизових оболонок – із β-crosslaps), що дає змогу виокремити ґрупи ризику щодо наявності порушення кісткового ремоделювання і обрати коректну тактику дообстеження і лікування хворих на системний червоний вовчак.

Висновки. Результати дослідження взаємозв’язків маркерів  кісткового ремоделювання з індексом активності системного червоного вовчака за C. Bombardier et al. (1992) показали, що вміст остеокальцину в сироватці крові у хворих був достовірно меншим, а β-crosslaps – достовірно більшим, ніж у здорових осіб, що свідчить про переважання у хворих на системний червоний вовчак процесів кісткової резорбції над процесами утворення кістки.

Сумарний показник за шкалою індексу активності системного червоного вовчака обернено корелює із вмістом остеокальцину в сироватці крові (зростання індексу на 1 бал призводить до зменшення вмісту остеокальцину в сироватці крові на 0,19 нґ/мл), а також достовірно прямо корелює  із вмістом β-crosslaps у сироватці крові (зростання індексу на 1 бал призводить до збільшення вмісту β-crosslaps у сироватці крові  на 0,01 нґ/мл), що свідчить про те, що з посиленням активності хвороби ослаблюється остеобластоґенез та інтенсифікується остеокластоґенез.

Є кореляція між маркерами кісткового ремоделювання як із окремими показниками індексу активності системного червоного вовчака, так і з констеляціями показників, які мають найвищий коефіцієнт асоціації з маркерами кісткового метаболізму (поєднання психозу, орґанічних мозкових синдромів, болю голови, тромбоцитопенії та  лейкопенії – із остеокальцином; болю голови, протеїнурії і виразок слизових оболонок – із β-crosslaps), що дає змогу виокремити ґрупи ризику щодо наявності порушення кісткового ремоделювання та відповідно обрати коректну тактику дообстеження і лікування хворих на системний червоний вовчак.