Д. В. Мартовицький, О. М. Шелест, П. Г. Кравчун
Харківський національний медичний університет
Вступ. Серцево-судинні захворювання загалом і гострий інфаркт міокарда зокрема посідають провідне місце серед захворювань і смертності у всьому світі, а ожиріння є одним із поширених факторів серцево-судинного ризику. Дослідження маркерів, які б поліпшили стратифікацію ризику та діагностику гострого інфаркту міокарда, має важливе значення.
Мета. Дослідити вміст маркерів анґіоґенезу інсуліноподібного фактора росту-1 та ендостатину у хворих на гострий інфаркт міокарда з коморбідними ожирінням або без нього.
Матеріали й методи. У дослідженні взяли участь 46 хворих на гострий інфаркт міокарда із супутнім ожирінням, які проходили лікування в інфарктному відділенні Харківської міської клінічної лікарні (середній вік 62,1 ± 6,9 року). Серед них 22 мають гострий інфаркт міокарда з коморбідним ожирінням і 24 – гострий інфаркт міокарда без ожиріння. Ґрупи зіставлювані за статтю і віком. Контрольну ґрупу склали 20 здорових осіб відповідних віку й статі. Гострий інфаркт міокарда діаґностовано згідно з Керівництвом ESC для лікування гострого інфаркту міокарда у пацієнтів з елевацією сеґмента ST, 2017 р. Ожиріння діаґностували за даними Американської асоціації клінічних ендокринолоґів і американського коледжу клінічної практики ендокринолоґії для комплексного медичного обслуговування хворих із ожирінням, 2016 р. Ожиріння визначали за допомогою індексу маси тіла: 18,5–24,9 кґ/м2 (нормальна маса) і 30,0 кґ/м2 (ожиріння).
Результати. У хворих на гострий інфаркт міокарда з ожирінням рівень інсуліноподібного фактора росту був статистично достовірно вищим (р < 0,05), ніж у осіб контрольної ґрупи. Рівень інсуліноподібного фактора росту-1 при гострому інфаркті міокарда з ожирінням (180,64 ± 12,20 нґ/мл, р < 0,05) був статистично достовірно вищим, ніж у сироватці хворих на гострий інфаркт міокарда без ожиріння (128,76 ± 8,10 нґ/мл, р < 0,05). Виявлено позитивну кореляцію між інсуліноподібним фактором росту-1 та індексом маси тіла (r = 0,27, p < 0,05), тропоніном I (r = 0,36, p < 0,05), товщиною міжшлуночкової перегородки (r = 0,44, p < 0,05). Існувала негативна кореляція між інсуліноподібним фактором росту-1 і кінцевим діастолічним виміром (r = -0,21, p < 0,05), кінцевим сістолічним виміром (r = -0,22, p < 0,05), кінцевим систолічним об’ємом (r = -0,24, p < 0,05) і кінцевим діастолічним об’ємом (r = -0,25, p < 0,05). Рівень ендостатину в ґрупі хворих на гострий інфаркт міокарда та ожиріння був нижчим, ніж у ґрупі хворих на гострий інфаркт міокарда без ожиріння (148,26 ± 6,04 пмоль/л і 169,83 ± 8,39 пмоль/л відповідно, р < 0,05). Хворі на гострий інфаркт міокарда з ожирінням і без нього показали рівень ендостатину, ніж у ґрупі контролю (р < 0,05). Виявлено також позитивну кореляцію між показниками ендостатину та кардіогемодинаміки.
Висновки. У хворих на гострий інфаркт міокарда посилюється активність обох маркерів анґіоґенезу: інсуліноподібного фактора росту-1 і ендостатину порівняно зі здоровими особами контрольної ґрупи. Наявність коморбідного ожиріння супроводжується значним збільшенням умісту маркерів анґіоґенезу за рахунок інсуліноподібного фактора росту-1. Висока активність інсуліноподібного фактора росту-1 супроводжується збільшенням вмісту проатероґенних ліпідів разом зі зменшенням обсягів і товщини стінки лівого шлуночка у хворих на гострий інфаркт міокарда з ожирінням. Спостерігали неґативну кореляцію між умістом інсуліноподібного фактора росту-1 і ехокардіоґрафічними показниками, а також позитивну кореляцію між умістом ендостатину та ехокардіоґрафічними показниками.