С. М. Чуклін, Б. Я. Підгірний, С. С. Чуклін

Львівська обласна клінічна лікарня

Вступ. Гепарин є ґлікозаміноґліканом, який складається з ланцюгів змінного D-ґлюкозаміну та залишків уронових кислот. Взаємодія між гепарином і анти тромбіном ІІІ (АТ-III) опосередковує більшість антикоаґуляційних ефектів. Їх зв’язування викликає конформаційні зміни в АТ-III, що прискорює в 1000 разів його здатність інактивувати основні фактори згортання, включаючи тромбін (або фактор IIa), фактори Xa (ФXa), IXa, XI і XII.

Мета. Проаналізувати механізм дії гепарину та застосування його для лікування хворих на гострий панкреатит.

Матеріали і методи. Використано контент-аналіз, метод системного й порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень стосовно механізму дії гепарину та застосування його для лікування хворих на гострий панкреатит.

Результати. Експериментальні та деякі клінічні дослідження показують захисний і лікувальний ефект гепарину на підшлункову залозу. Експериментальні роботи демонструють, що попереднє введення гепарину пригнічує виникнення гострого панкреатиту, викликаного жовчю, таурохолатом, церулеїном, ішемією/реперфузією, а також підтверджують лікувальний ефект гепарину у тварин за умов гострого панкреатиту. З’ясовано, що введення гепарину зумовлює зниження рівнів амілази, фактора некрозу пухлин-α і ендотеліну-1, має позитивний ефект на морфолоґічний стан і кровоплин у підшлунковій залозі. Поліпшується мікроциркуляція і скорочується взаємодія лейкоцитів із судинним ендотелієм..

Висновки. Завдяки антикоаґуляційним та протизапальним властивостям, доступності, простоті використання низькомолекулярні гепарини можуть бути включені у комплексне лікування хворих на важкий панкреатит, особливо в ранній стадії захворювання, з метою профілактики і корекції орґанної дисфункції.