А. А. Авагімян, Л. Г. Мкртчян
Єреванський державний медичний університет імені Мх. Гераци
Вступ. Кардіоонколоґія (онкокардіолоґія) – новітній перспективний міждисциплінарний підрозділ сучасної кардіолоґії, сферою вивчення якого є механізми виникнення, діагностика та лікування уражень серцево-судинної системи, асоційованих як із токсичним впливом пухлини, так і з застосуванням хіміотерапевтичних лікарських засобів (ЛЗ), а також синдром розпаду пухлини, який призводить до гіперкаліємії, що, як відомо, може стати причиною асистолії.
Мета. Зробити огляд наукової літератури, присвяченої кардіотоксичності протипухлинних лікарських засобів, подати опис клінічного випадку, який демонструє важливе значення цієї проблеми.
Матеріали й методи. Використано контент-аналіз, метод системного та порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень за темою кардіотоксичності хіміотерапевтичних ЛЗ. Пошук джерел здійснено в наукометричних медичних базах інформації PubMedNCBI, Medline, ResearchGate за ключовими словами кардіотоксичність, кардіоонколоґія, антрациклініндукована кардіоміопатія, фібриляція передсердь, ліпоматоз серця, а також на базі Державної медичної бібліотеки Вірменської академії медичних наук. Описано клінічний випадок (історія хвороби №ԳՀ 12.Խ:12.01.19).
Результати. Серед хіміотерапевтичних ЛЗ, із властивими механізмами кардіотоксичності, у клінічній практиці широко застосовуються доксорубіцин, паклітаксел, трастузумаб і пертузумаб. Кардіотоксичний ефект цих ЛЗ є результатом впливу оксидативного стресу – порушення балансу в системі прооксидантів – антиоксидантів, збільшення інтраміокардіального вмісту кальцію (кальцієвий стрес), що призводить до морфофункціональної дестабілізації міокарда.
Щоб запобігти кардіолоґічним ураженням, перед призначенням специфічних протипухлинних ЛЗ рекомендовано скориґувати всі модифіковані чинники ризику серцево-судинних хвороб. Під час проведення хіміотерапії рекомендовано застосовувати антиоксиданти (куркумін, ресвератрол), цитопротектори (триметазидин, мелдоніум), а інколи – інгібітори анґіотензинперетворювального ферменту (периндоприл, еналаприл, лізиноприл), статини (аторвастатин), а також α- і β-адреноблокатори карведилолу.
У клінічному випадку описано прояв так званої пізньої кардіотоксичності у вигляді фібриляції передсердь у хворої з раком лівої молочної залози, яка отримувала поліхіміотерапію з використанням доксорубіцину, циклофосфаміду, паклітакселу, трастузумабу, пертузумабу.
Висновки. Застосування поліхіміотерапії є суттєвим чинником ризику виникнення і наростання тяжкості серцево-судинних хвороб як гострого (гострий коронарний синдром), так і відтермінованого (дилятаційна кардіоміопатія) характеру, а тому потребує особливої уваги лікарів та використання відповідних превентивних заходів.