М. О. Абрагамович, О. О. Абрагамович, С. Я. Толопко, М. Р. Ферко

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Вступ. Утягнення в патолоґічний процес у хворих на цироз печінки (ЦП) різних орґанів та систем, зокрема орґанів дихання, трактованих як синтропічні ко- та поліморбідні ураження, серед яких найчастіше зустрічається гепатопульмональний синдром (ГПС), у багатьох випадках зумовлюють важкість загального стану пацієнтів, призводять до значного зниження якості їх життя, стійкої втрати працездатності, мають визначальне проґностичне значення на всіх етапах лікування та є основною причиною смерті гепатолоґічних хворих. Враховуючи несприятливий проґноз та високу летальність (41,0 %) ГПС, необхідні постійне спостереження та особлива увага лікарів до цієї катеґорії хворих, а також, для оптимізації лікування, призначення адекватних патоґенетично обґрунтованих лікарських засобів.

Мета дослідження. Модифікувати комплексне лікування хворих на цироз печінки з гепатопульмональним синдромом різних ступенів важкості, з’ясувавши особливості їх патогенезу, та оцінити його ефективність.

Матеріали й методи дослідження. У рандомізований спосіб у дослідження залучено 93 хворих на ЦП з ГПС (26 жінок (28,0 %) і 67 чоловіків (72,0 %) віком від 27 до 67 років), які лікувалися у Львівському обласному гепатолоґічному центрі в 2012–2015 рр. Пацієнтам проведено комплексне клінічно­лабораторне та інструментальне обстеження всіх орґанів і систем згідно з вимогами сучасної медицини.

Результати. За результатами дослідження показники кислотно­основної рівноваги (парціальний тиск вуглекислого ґазу, бікарбонат, стандартний бікарбонат, надлишок основ у крові та в позаклітинній рідині) достовірно (р < 0,05) зменшувалися з наростанням важкості ураження легень, а рівні циклічного ґуанозинмонофосфату, ендотеліну-­1, прозапального туморнекротизувального фактора α, показників ренін­альдостеронової системи (ренін, альдостерон) прямопропорційно залежали від ступеня важкості гепатопульмонального синдрому. Це дало змогу обґрунтувати доцільність застосування таких ґруп лікарських засобів: буферні розчини, β­блокатор (карведілол), антаґоніст рецепторів до анґіотензину ІІ (вальсартан), інгібітор анґіотензинперетворювального ферменту (еналаприл), інгібітор фосфодіестерази (пентоксифілін), конкурентного антаґоніста альдостерону (спіронолактон).

Висновки. Призначення модифікованого патоґенетично обґрунтованого лікувального комплексу хворим на цироз печінки з урахуванням ступенів важкості гепатопульмонального синдрому дало змогу підвищити ефективність лікування на 13,7 % й покращити показники фізичної активності, життєздатності, психічного та загального здоров’я, зменшити відчуття болю, а також роль емоційних проблем у обмеженні життєдіяльності, а отже, покращити фізичний і психічний статус пацієнтів.