В. І. Денесюк, О. В. Барська, О. Ф. Білонько, Н. О. Музика
Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова
Вступ. Гострий коронарний синдром (ГКС) становить актуальну проблему. У більшості публікацій наголошується на ефективності застосування реваскуляризації міокарда за наявности цієї патології. Однак ефективність такого методу лікування у віддалений період гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST (ГІМеST) вивчена недостатньо.
Мета. Проаналізувати віддалену ефективність реваскуляризації міокарда у хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому за інформацією з літературних публікацій і результатами власних досліджень.
Матеріали й методи. Використано 42 джерела літератури, наведено результати власних досліджень про підвищення клінічної ефективности стентування вінцевої артерії (ВА) поєднанням із медикаментозним лікуванням у хворих із перенесеним ГІМеST з кардіоваскулярними подіями.
Результати. Доведено, що 30-місячна виживаність пацієнта з гемодинамічно значущим ураженням стовбура ВА в разі медикаментозного лікування становила 6,4 %, а за аортокоронарного шунтування – 80,0 %. Оптимальні результати реваскуляризації міокарда спостерігали за стенозу ВА >70,0 %. Констатовано, що за первинного коронарного втручання, порівняно з тромболітичною терапією, повніше відновлюється епікардіальний вплив (ІІІ ступінь за шкалою ТІМІ). Успішна ендоваскулярна реканалізація інфарктозумовленої ВА сприяє обмеженню ділянки некрозу та відновленню послабленої інотропної функції гібернованого міокарда до двох годин від початку ГКС. У пізніші терміни відновлення антероградного кровоплину сприятливий ефект виявляється упродовж року. На основі результатів власних досліджень можемо підтвердити у хворих із перенесеним ГІМеST після медикаментозного лікування позитивну динаміку поліпшення пізнього ремоделювання ЛШ, зменшення аритмій серця.
Висновки. За результатами огляду літератури та власних досліджень, у хворих після перенесеного гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST, із кардіоваскулярними подіями порівняно з ситуацією без кардіоваскулярних подій та проведеної реваскуляризації міокарда й амбулаторного медикаментозного лікування упродовж двох років відбувалося збільшення фракції викиду лівого шлуночка відповідно на 12,6 %, зменшення нападів стенокардії на 6,6 %, хронічної серцевої недостатности ІІІ і ІІ функціональних класів – на 11,9 %, зменшення аритмій серця і поліпшення якости життя. Однак показник смертности через два роки після реваскуляризації міокарда порівняно з медикаментозним лікуванням суттєво не змінився, а після проведення аортокоронарного шунтування зменшився.