Д. Д. Зербіно

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Вступ. Кожне захворювання складається з передвісників, симптомів, синдромів, які й утворюють ознаки хвороби. Однак синдром не тотожний з хворобою, не є нозолоґічною одиницею. Він може бути проявом різних захворювань.

Мета. Обговорити питання трансформації нозолоґічних форм у синдроми у медичній практиці.

Матеріали і методи. Використано контент-аналіз, метод системного й порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових думок стосовно вчення про діаґноз, проблеми перетворення нозолоґічних форм на синдроми, деякі нові тенденції формулювання, повноти діаґнозу.

Результати. Структуру діаґнозу розробили вітчизняні патолоґоанатоми у другій половині минулого сторіччя. Розгорнутий діаґноз – і клінічний, і патолоґо-анатомічний – будується за певним принципом. В основі його – причинно-наслідкові зв’язки. Повний  діаґноз  такий:  основне  захворювання, ускладнення основного захворювання, супутні захворювання. Можна виокремити декілька лоґічних тенденцій у формулюванні в сучасній клінічній практиці. Перша тенденція – об’єднання декількох захворювань у синдром, друга – переведення симптому в синдром, третя тенденція – явне ускладнення лікування пропонують називати синдромом, четверта – прагнення об’єднати декілька захворювань в одне, замінюючи, наприклад, загальновідоме ускладнення якогось захворювання (недостатність функції орґана), надаючи цьому ускладненню «нового», узагальненого «захворювання», п’ята – коморбідність – реальна ситуація, коли в одного й того ж пацієнта виявляють два чи більше синдромів або нозолоґічних форм.

Висновки. Концепція і вчення про діаґноз зарубіжним клініцистам, очевидно, не відомі. Нам же не відомі теоретичні обґрунтування нових зарубіжних тенденцій побудови діаґнозу. І ще, підкреслимо, навряд чи синдромолоґічний підхід може сприяти нозолоґічній статистиці, пошукам первинної профілактики, розв’язанню проблем превентивної медицини.