Л. Б. Маркін, О. В. Беседін, К. Ю. Ісаєва

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Вступ. Упродовж останніх років однією з найактуальніших проблем сучасної акушерсько-ґінеколоґічної практики є проблема лейоміоми матки у жінок репродуктивного віку, що трапляється у 40,0–60,0 % випадків. Відповідно поєднання вагітності й цієї патолоґії зросло до 20,0 %.

Згідно з результатами численних досліджень, наявність лейоміоми матки асоціюється звисоким ризиком акушерських і перинатальних ускладнень. Пошуку сучасних методів лікування цього захворювання у вагітних присвячена левова частка досліджень. Попри це, не з’ясовано багато питань, особливо щодо хірурґічного лікування вагітних із цією патолоґією, немає загальновизнаних стандартів ведення вагітності та пологів у цього континґенту пацієнток.

Мета. Удосконалити методи консервативного та хірургічного лікування вагітних із лейоміомою матки при ускладненому перебігу вагітності з метою поліпшення материнських і перинатальних наслідків.

Матеріали й методи. Спостереженню підлягали 47 вагітних жінок із лейоміомою матки, які перебували на стаціонарному лікуванні з приводу ускладненого перебігу вагітності у Львівській обласній клінічній лікарні впродовж 2011–2017 рр. Із них 20 (42,6 %) пацієнткам проведено оперативне лікування.

Проаналізовано скарги, анамнестичні показники, особливості перебігу вагітності та її ускладнень, показання до оперативного лікування, перебіг операцій та післяопераційний період, патолоґоанатомічні висновки, стан внутрішньоутробних плодів і новонароджених.

Вагітним із лейоміомою матки, із огляду на патоґенетичні аспекти ускладнень вагітності, проводили етіопатоґенетичне комплексне лікування (профілактично-лікувальні заходи та оперативне втручання, спрямоване на зниження материнських і перинатальних ускладнень, збереження вагітності та репродуктивної функції). Тривалість лікування, спосіб застосування препаратів, їх дозування визначали індивідуально, зважаючи на клінічні ознаки.

Результати. З’ясовано, що ускладнення вагітності виникли у всіх обстежуваних жінок без винятку. ЗПВ спостерігалась у 93,6 % випадків, пізній ґестоз – у 59,6 %, СЗРП – у 21,3 %, неправильне положення і тазове передлежання плода – у 14,8 %. Ускладнення з боку лейоміоматозних вузлів діаґностовано у 68,1 % випадків. Проґностично несприятливий перебіг вагітності зафіксовано на тлі великих і ґіґантських лейоміоматозних вузлів, множинної лейоміоми матки, особливо з субсерозно-інтерстиціальною та інтерстиціальною локалізацією. За умови застосування патоґенетичнообґрунтованих схем лікуваня у 26 (55,3 %) вагітних із лейоміомою матки та ускладненим перебігом вагітності вдалося пролонґувати вагітність із подальшим розродженням через природні пологові шляхи у 12 (25,5 %) випадках та операцією кесарського розтину в 14 (29,8 %) випадках через атипове розташування лейоміоматозних вузлів, великих і ґіґантських розмірів вузлів із вторинними змінами, поєднаних показань. У однієї вагітної стався самовільний викидень у термін 18 тижнів. Вагітним, які підлягали оперативному лікуванню, в усіх випадках проведено лейоміомектомію. У післяопераційному періоді спостерігались явища ЗПВ вагітності в 85,0 % випадків, що було медикаментозно кориґовано, лише в одному випадку післяопераційний період ускладнився передчасними пологами в термін 23 тижні. Розродження проводили операцією кесарського розтину в термін 35–38 тижнів у 15 жінок, ще 5 вагітних перебувають під спостереженням. Двом жінкам під час операції кесарського розтину проведено гістеректомію з приводу атонії матки. Зі 42 жінок вагітність завершилас народженням живих дітей у 40 (95,2 %) випадках. Задовільний стан за шкалою Апгар у 26 (65,0 %) новонароджених.

Висновки. Вагітність і лейоміома матки суттєво обтяжують перебіг одна одної. За ускладненого перебігу вагітності застосування патоґенетично обґрунтованих лікувально-профілактичних заходів дає змогу поліпшити материнські та перинатальні наслідки. Лейоміомектомія має бути операцією вибору у вагітних жінок, що дає змогу пролонґувати вагітність та зберегти репродуктивну функцію.

Незважаючи на значний проґрес в удосконаленні методів діаґностики та лікування лейоміоми матки, ця проблема актуальна і вимагає подальшого проведення рандомізованих контрольованих випробувань з метою забезпечити найбільш достовірні дані та створення нормативної бази з метою оптимізації тактики ведення цього континґенту вагітних.