Кіцера Ол. Ол.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Вступ. Вушний шум (ВШ, tinnitus)  – це патолоґічні слухові відчуття або звукові феномени, що виникають у вусі або в голові. Проблема ВШ вивчена не до кінця, позаяк його асоціюють із великою кількістю чинників, що стосуються не лише орґана слуху, а й інших систем та орґанів.

Мета. Визначити етіолоґічні, патоґенетичні та клінічні аспекти у хворих з основною скаргою на ВШ та раціональні засади діаґностики й лікування патолоґічних станів, що супроводжуються ВШ.

Матеріали і методи. На базі аудіолоґічної лабораторії ЛОР-клініки та ЛОР-поліклінічного відділу Львівської обласної клінічної лікарні упродовж 2008–2013 рр. проводилось розширене обстеження пацієнтів, які звертались за консультацією з приводу ВШ як основної або єдиної скарги. Опрацюванню підлягала інформація про хворих із шумом у вухах чи в голові, що тривав понад місяць (452 випадки).

Серед пацієнтів були 231 чоловік та 221 жінка, вік хворих коливався від 15 до 83 років, середнє значення – 46,9 року, найчастіше звертались особи віком 40–59 років (226 – 50,0 %).

Результати. У більшості хворих із ВШ відзначено сенсоневральне або комбіноване підвищення порогів слуху незначного ступеня, більш виражене на високих частотах. Підвищення порогів слуху було найбільш вираженим на частотах, що відповідали аудіолоґічним характеристикам, отриманим за допомогою тінітометрії, що переважно виявляла високочастотний ВШ. Зміни коротколатентних слухових викликаних потенціалів були найбільш вираженими за результатом тестування тональними сигналами, що відповідали частоті ВШ. Комплексне етіопатоґенетичне лікування було ефективним практично у всіх хворих із ВШ.

Висновки. Усебічне аудіолоґічне обстеження у випадку ВШ доцільне з метою вибору раціонального лікування. Метод немедикаментозної седації фототриґеруванням досить ефективний у більшості пацієнтів, що дає підстави вважати перспективним його подальше  розроблення.