А. Л. Демидова1, О. Є. Склярова2, А. В. Четайкіна2
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
1 Кафедра терапії № 1 та медичної діаґностики ФПДО
2 Кафедра сімейної медицини ФПДО
Вступ. Більшість (70,0–90,0 %) пептичних виразок шлунка і дванадцятипалої кишки виникає через інфікування Helicobacter pylori (Hp), однак основну роль у патоґенезі виникнення виразкових дефектів відіграє кислотнопептичний фактор. А тому всі сучасні схеми лікування Нр-асоційованих захворювань включають антигелікобактерійні засоби та інгібітори протонової помпи (ІПП).
Мета дослідження. Зʼясувати ефективність ребаміпіду в комплексному лікуванні хворих на пептичну виразку шлунка і дванадцятипалої кишки.
Матеріали і методи. У рандомізований спосіб із намаганням попередньо стратифікувати хворих за наявністю пептичної виразки шлунка і ДПК на базі ґастроентеролоґічних відділень 5-ї МКЛ м. Львова обстежено 106 хворих. Виявлено 62 хворих із діаґнозом «пептична виразка ДПК у фазі загострення» або «пептична виразка шлунка та ДПК у фазі загострення», які включені в дослідження [43 чоловіки (69,4 %), 19 жінок (30,6 %), середній вік хворих 42,3 ± 2,47 року, 46 (74,2 %) пацієнтів працездатного віку].
Результати. Залежно від схеми лікування хворих розподілено на дві ґрупи. Пацієнти 1-ї ґрупи (30 осіб) вживали загальноприйняту потрійну схему лікування впродовж 10 днів. Пацієнтам 2-ї ґрупи (32 особи) до стандартної схеми антигелікобактерійного лікування (АГБЛ) додавали ребаміпід 100,0 мґ тричі на добу впродовж 10 днів.
Призначення стандартної потрійної схеми АГБЛ сприяло загоєнню виразок у 79,2 % випадків, АГБЛ та ребаміпіду – у 85,2 %. Загоєння ерозій дванадцятипалої кишки у пацієнтів 1-ї ґрупи становило 81,3 %, 2-ї – 83,3 %. Ерадикація Нр відбулася у 76,7 і 81,3 % пацієнтів 1-ї і 2-ї ґруп відповідно. Додавання ребаміпіду до АГБЛ на ерадикацію суттєво не вплинуло.
Висновки. Поєднане лікування із включенням ребаміпіду забезпечило ефективніше усунення больового синдрому, позитивний вплив на епітелізацію ерозій і виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, меншу частоту виникнення дуоденоґастрального рефлюксу після лікування. Водночас зафіксовано зменшення частоти езофаґіту і недостатності кардії у хворих лише на 25,0 % та збереження ознак бульбіту більш ніж у 60,0 % пацієнтів.