С. Л. Няньковський, О. С. Івахненко, М. С. Яцула

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Вступ. Сьогодні, незважаючи на вже значний досвід імплементації основних положень Болонської декларації у вітчизняний освітній простір, багато студентів і викладачів вищих навчальних закладів (ВНЗ) доволі часто висловлюються досить неоднозначно, через відсутність цілісності, завершеності, продуманості й належного ресурсного забезпечення. Важко очікувати блискучого остаточного результату, якщо впроваджувати щось частинами. Такий підхід часто призводить до неґативного або спотвореного результату.

Мета. Обговорити дискусійні питання впровадження Болонського процесу в медичну освіту України.

Матеріали і методи. Розглянуті дискусійні питання впровадження Болонського процесу в медичну освіту України, зокрема, питання мобільності студентів і викладачів, норм педаґоґічного навантаження, системи оцінювання знань студентів, особливостей підготовки студентів на клінічних кафедрах. Висвітлено власний досвід упровадження положень Болонської декларації в педаґоґічну діяльність кафедри педіатрії Львівського національного медичного університету.

Результати. Болонський процес в умовах України різко збільшив час, тривалість і частоту формального контролю знань і вмінь студентів. І якщо кількість студентів у ґрупі, яка прийшла в клініку, досягає 13–15 осіб, то викладач перетворюється на машину формального оцінювання знань студентів

Скорочення аудиторних годин і збільшення плану самостійної навчальної підготовки студенти часто трактують як спосіб позбутися останньої. Практика показує, що студен- ти самостійно вчаться недостатньо як через лінощі, так і через невміння. Така форма роботи вимагає значного збільшення бібліотечного фонду, сучасної літератури, масового безкоштовного доступу до інтернету, віртуальних навчальних проґрам, ресурсів телемедицини, дистанційного навчання.

Висновки. Для оптимізації навчального процесу в Україні слід якнайшвидше вреґулювати педаґоґічне навантаженнявикладачаікількістьстудентівуакадемічній ґрупі, створити сучасні університетські клініки з належним фінансуванням, орієнтуватися на підготовку лікаря-універсала, якого найбільше потребує система охорони здоров’я, істотно поліпшити оснащення кафедр ВНЗ та закладів післядипломної освіти сучасним діаґностично-лікувальним обладнанням і матеріалами, підвищити мотивацію студентів до навчання.