Г. В. Жураковська, В. О. Маланчук

Національний медичний університет імени О. О. Богомольця, м. Київ

Вступ. Утворення рубця в ділянці травматичного пошкодження шкіри є неоднорідним процесом і характеризується наявністю певних біомеханічних (пружність, сила розтягу, міцність на розрив) та морфологічних (загоєння первинним натягом, вторинним натягом, під струпом, ускладнені рани) особливостей, які можуть не лише впливати на динаміку загоєння рани, а й визначати результат відновлення шкіри як біологічного бар’єра.

Мета. Оцінити міцність ранового з’єднання різними способами методом динамометрії.

 Матеріяли й методи. Під час експерименту змодельовано лінійні рани шкіри у 48 тварин, поділених на 4 групи з різними методами закриття операційних ран. У групі 1 (12 тварин) рани зашивали вузловими швами, поліамідом 4,0. У групі 2 (12 тварин) рани зашивали внутрішньошкірним швом, поліамідом 4,0. У групі 3 (12 тварин) рани закривали склеюванням країв рани шкірним клеєм «Дермабонд». У групі 4 (12 тварин) рани закривали зварюванням м’яких тканин електрокоагулятором ПАТОНМЕД ЕКВЗ-300 (Україна). На 7-му та 14-ту добу виводили із експерименту по 6 тварин із кожної досліджуваної групи.

Результати. На основі статистичних розрахунків результатів динамометрії виявлено, що на ранніх термінах регенерації шкіри не всі хірургічні техніки демонстрували однаковий ефект. Найбільш однорідними були біомеханічні характеристики шкірного регенерату після вузлового шва, проте на 14-ту добу загоєння рани біомеханічні особливости з’єднання країв шкіри та рубцевої тканини досягають подібного рівня. Біомеханічні відмінности рани, виявлені на 7-му добу, майже нівелюються.

Висновки. Ділянки механічного навантаження потребують надійнішої фіксації, тому раціонально застосовувати вузлові шви, тоді як внутрішньошкірний шов, клей і електрозварювання можна розглядати як метод вибору для ділянок шкіри з меншим механічним і м’язовим навантаженням.