А. Б. Кебкало, В. В. Грянила, А. О. Рейті, І. М. Яцик

Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ

Вступ. Відомо, що в очеревині є місця, в яких секреторно­резорбтивні процеси відбуваються в сотні разів активніше, зокрема, дуґласів і піддіафраґмальний простір, які несуть основне навантаження в процесі перитонеального діалізу. В науковій літературі описано випадки успішного й тривалого курсу перитонеального діалізу у хворих із виключенням, через спайковий процес, великої площі очеревини. Ми запропонували застосовувати лапароскопічне відмежування (консервацію верхнього поверху очеревини) за допомогою лапароскопічної пексії великого чіпця до парієтальної очеревини на рівні пупка. Основна проблема в цьому випадку – формування герметичних поверхів очеревини без сполучення між собою, чого можна досягти лапароскопічною пексією великого чіпця до парієтальної очеревини на рівні пупка.

Мета. Експериментально вдосконалити метод фіксації великого чіпця до парієтальної очеревини для пролонґації процедури перитонеального діалізу.

Матеріали й методи. Проведено експериментальне дослідження на 60 щурах лінії Wistar. Основна ґрупа (ОҐ) – 30 щурів, яким верхній і нижій поверхи відмежовували за допомогою запатентованого лапароскопічного зшивача з використанням біозварювальних технолоґій. Ґрупа порівняння (ҐП) – 30 щурів, яким верхній і нижній поверхи відмежовували підшиванням великого чіпця до парієтальної очеревини неперервним швом поліґліколідною ліґатурою розміром 4­0. Усім щурам через окремі контрапертури в спині встановлено 2 м’яких поліхлорвінілових дренажі у верхній і нижній поверхи черевної порожнини. Через 14 діб щурам вводили в «нижній» дренаж 5,0 мл 0,9% фізіолоґічного розчину зафарбованого брильянтовим синім. Через «верхній» дренаж вводили 3,0 мл 0,9% фізіолоґічного розчину, якщо після аспірації виявляли брильянтовий зелений, то герметичності не було. Також оцінювали міцність сформованого рубця, як функціонально, так і гістолоґічно. Функціональна проба полягала у визначенні та порівнянні тиску рідини, який розгерметизовує поверхи. Для цього в нижній поверх уводили забарвлений розчин, починаючи з 5,0 мл, і поступово додавали по 0,5 мл із разовою контрольною аспірацією з верхнього поверху. Також порівнювали час, який необхідний для проведення оментопексії, гістолоґічні репаративні властивості очеревини і чіпця на 1-­шу, 3-­тю, 7-­му й 14-­ту добу експерименту.

Результати. Середня тривалість проведення в експерименті оментоперитонеальної пексії в ОҐ становила 19,0 ± 70,0 хв, а у ҐП – 35,0 ± 14,0 хв. На 1­-шу і 3-­тю добу кількість лейкоцитів у крові щурів обох ґруп не відрізнялася, однак на 7­-му добу в ҐП цей показник був нижчим, ніж в основній, а на 14-­ту добу показники майже вирівнялися, однак незначно вищими були показники в ОҐ. Гістолоґічні ознаки: у щурів ОҐ чітко візуалізується некротичний струп з активною лейкоцитарною інфільтрацією; у щурів ҐП були незначні запальні процеси, лейкоцитарна інфільтрація. На 3-­тю добу після хірурґічного втручання у щурів ОҐ наявні активний фаґоцитоз опікового струпа, багато лейкоцитів і еритроцитів, ознаки проліферації з фібробластами у вогнищі з’єднання, тоді як у щурів ҐП навколо ліґатури помітні лейкоцити, помірна кількість макрофаґів, поодинокі еритроцити. На 7-му добу в ОҐ визначалися активні проліфераційні процеси, опіковий струп майже зник, сформувався інфільтративно­-проліферативний тяж із вираженою судинною сіткою, множинними фібробластами. Водночас у ҐП гістолоґічні ознаки були без значних змін, формувалися поодинокі судини. На 14­-ту добу в ОҐ наявні зрілі сполучнотканинні елементи поряд із молодими фіброцитами, еластичні волокна та фібробласти. У ҐП спостерігалися слабо виражені ділянки формування сполучної тканини навколо ліґатури. Отже, у щурів ОҐ формується міцне з’єднання чіпця з парієтальною очеревиною, тоді як у щурів ҐП з’єднання тримається лише завдяки ліґатурі. Порівняння герметичності у щурів ОҐ показало задовільний результат у 48 випадках (96,0 %), у щурів ҐП – у 32 випадках (64,0 %). Порівняння функціональних можливостей з’єднання показало, що в ОҐ початкова точка розгерметизації починалася з 7,0 мл, а 100,0 % розгерметизації відбувалося за 11,5 мл. У ҐП розгерметизація відбувалася, починаючи з 6,0 мл і в 100,0 % наставала після введення 8,5 мл.

Висновки. Застосування біозварювального приладу дозволяє поліпшити методику обмеження черевної порожнини для пролонґації перитонеального діалізу і забезпечити формування надійного з’єднання між чіпцем та парієтальною очеревиною, яке на 74,5 % міцніше ніж ліґатурне.