T. Шулаіа¹, Н. Кіладзе², A. Міріамідзе³

¹Medical Center “Marjani”,

²Tbilisi State Medical University,

³Pathology Research Center

Вступ. Серед новоутворень у людини пухлини шкіри є чи найчисленнішою ґрупою, що зумовлено складною структурою цього орґана. Доброякісні пухлини шкіри – одна з найпоширеніших патолоґій, що посідає проміжне місце на стику дерматолоґії, онколоґії та хірурґії, а їх своєчасна діаґностика та видалення важливі не тільки для цих трьох спеціальностей, а й для загальної лікувальної практики. Диференційна діаґностика таких новоутворень досі актуальна, і різноманіття методів діаґностики не розв’язує проблему. Найбільш доступним методом оптичної діаґностики шкіри є дерматоскопія, неінвазивність і простота якої зробили її незамінною в сучасній практиці. Розглянуто дерматоскопічні характеристики та кореляцію їх із патоморфолоґічними результатами дослідження двох випадків із власної практики – світлоклітинної акантоми та псевдолімфоми. Обидві пухлини трапляються рідко, обидві доброякісні та є проблемними для діаґностики й диференціації.

Мета. Здійснити аналіз доступної літератури та опис клінічних випадків із власної практики.

Матеріали й методи. Використано контент­аналіз, метод системного та порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень. Пошук джерел здійснено в наукометричних медичних базах інформації: PubMed­NCBI, Medline, CochraneLibrary, EMBASE, ResearchGate за ключовими словами: світлоклітинна акантома, псевдолімфома, дерматоскопія. Дерматоскопічні зображення отримано за допомогою дерматоскопа DermLite DL3, закріпленого на цифрову камеру (Galaxy S­4 Samsung Corporation). Для імерсійної дерматоскопії застосовували ультразвуковий ґель. Усі зображення оцінені з використанням алгоритму Г. Кіттлера.

Результати. Світлоклітинна акантома – рідкісна доброякісна епітеліальна пухлина з нечіткою етіолоґією. Вважається, що виникає внаслідок порушення дозрівання кератиноцитів. Уперше її описав і виокремив як самостійну нозолоґічну одиницю Дегос. Деякі автори вважають, що це не пухлина, а місцевий гіперпластичний процес. Світлоклітинна акантома частіше виникає у людей похилого віку як солітарний вузол до 2 см у діаметрі, розташований зазвичай на нижніх кінцівках, частіше на гомілках. Диференційна діаґностика проводиться з дерматофібромою, ліхеноїдним кератозом, базаліомою, піоґенною ґранульомою, важко диференціюється з подразненим себорейним кератозом та безпіґментною меланомою. Дерматоскопічного дослідження може бути замало. Для остаточного діаґнозу необхідне підтвердження патоморфолоґічними показниками.

Псевдолімфома шкіри – реактивний дерматоз, що нагадує лімфому як клінічно, так і гістолоґічно, але має доброякісний перебіг і тенденцію до спонтанного реґресу. Зазвичай виникнення псевдолімфоми шкіри провокують різноманітні екзоґенні, рідше ендоґенні чинники. Псевдолімфоми шкіри вважають ґрупою доброякісних реактивних захворювань, що мають подібні не тільки клінічні, але й гістопатолоґічні особливості зі шкірними лімфомами. Проте псевдолімфоми шкіри переважно демонструють поліклональність   із проліферацією як Т­, так і В­лімфоцитів. Також імовірно, що один тип клітин може переважати.

Клінічна диференціація від первинних шкірних лімфом, таких як CD4+ мала/середня плеоморфна Т­клітинна лімфома та лімфома в периферійній зоні, утруднена, тому діаґностика вимагає дерматоскопії та патоморфолоґічного дослідження.

У двох наведених випадках у пацієнтів були добре демарковані рожеві вузли напівсферичної форми. У першому випадку вузол розташований на внутрішній поверхні шкіри верхньої третини правої нижньої кінцівки. Вузол рожевого кольору, до 20,0 мм діаметром, із округлими краями та лущенням на периферії, неболючий. Вузол існує два роки, його безуспішно лікували місцевими стероїдами. При дерматоскопічному дослідженні у випадку світлоклітинної акантоми найбільш характерним був рисунок судин. По периферії виявлено лінійні рисунки судин, у центральній частині – візерунок множинних точкових судин, розташова­них частково за лінійним і частково за ретикулярним типом. Точкові судини, які були розширеними капі­лярами, орієнтовані перпендикулярно до поверхні шкіри і створюють ретикулярний візерунок, завдяки реґулярному розподілу по поверхні. Крім цього, довкола множинних точкових судин зафіксовано прозору облямівку з лущенням. Морфолоґічне дослідження показало акантоз у епідермісі, кератиноцити більших розмірів, ніж звичайно, гіперґранульоз, мінімальний нуклеарний поліморфізм, судини в дермальних сосоч­ках розширені й проходять вертикально. У другому випадку на шкірі обличчя біля лівої брови наявна напівсферичної форми папула рожевого кольору з чіткими краями розміром 7х7 мм, яка демонструвала швидкий ріст. Дерматоскопічним дослідженням виявлено безструктурну рожеву ділянку, ретикулярні білі лінії та відсутність хаосу.

Патоморфолоґічне дослідження показало вузловий інфільтрат у ретикулярній і папілярній дермі. Ключовими гістолоґічними особливостями на користь псевдолімфоми є наявність змішаного інфільтрату, що включає гістіоцити, еозинофіли і плазматичні клітинки, неглибока інвазія, відсутність клітинного поліморфізму та вираженого склерозу.

Висновки. Огляд сучасної літератури та клінічні випадки з власної практики дають змогу припустити, що клінічно подібні поодинокі інфільтративні ураження шкіри можуть бути визначені попереднім дерматоскопічним дослідженням. Ретельний клінічний і дерматоскопічний моніторинґ надає додаткові переваги для кращого розпізнавання пухлин шкіри, хоча незрозумілі випадки вимагають патоморфолоґічного дослідження.