Lviv clinical bulletin 2015, 4(12): 22-27

https://doi.org/10.25040/lkv2015.04.022

Клінічні й патоґенетичні особливості вторинного синдрому Рейно та їх медикаментозна корекція

З. Р. Леонтьєва

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Вступ. Поширеність синдрому Рейно, за результатами епідеміолоґічних досліджень, у різних країнах коливається від 2,1 до 16,8 %. Вторинний синдром Рейно (ВСР) трапляється за наявності більш ніж 70 захворювань. Проте, незважаючи на поширеність ВСР, не існує єдиної думки про патоґенетичні механізми його виникнення, а також не розроблені сучасні алґоритми його діаґностики, без яких важко обрати правильне лікування, що впливає на проґноз працездатності та якість життя пацієнта

Мета. З’ясувати клінічні та патоґенетичні особливості перебігу ВСР різних ступенів важкості, розробити алґоритми його діаґностики та підвищити ефективність лікування із застосуванням препарату ґрупи блокаторів рецепторів анґіотензину ІІ кандесартану.

Матеріали і методи. Обстежено 120 пацієнтів із ВСР (101 жінка і 19 чоловіків), середній вік – 48,5 (17–73) років у співвідношенні 5:1. Діаґностику ВСР проводили за допомогою критеріїв E. Allen, G. Brown. Хворі були стратифіковані на три ґрупи залежно від ступеня важкості клінічних проявів ВСР. Усім пацієнтам призначали лікарський засіб ґрупи блокаторів рецепторів анґіотензину (БРА) кандесартан дозою 4,0–8,0 мґ раз на добу впродовж чотирьох місяців. Для контролю обстежено 30 здорових добровольців  обох  статей  і  того  ж віку, що й хворі. Пацієнтів опитували за допомогою спеціального опитувальника (за M. Dziadzio, P. Denton, R. Smith) у динаміці лікування.

Результати. Констатовано перевагу чинників гуморальної реґуляції судинного тонусу вазоконстрикторної дії,таких як ендотеліну-1 (ЕТ-1) та анґіотензину ІІ (АТ ІІ), зростання рівня антинуклеарного фактора (АНФ) прямопропорційно ступеню важкості цієї патолоґії. Проведена нами патоґенетична корекція ВСР кандесартаном сприятливо впливала насамперед на стан судинного русла верхніх кінцівок у випадку всіх клінічних ступенях його важкості. У випадках легкого та середнього ступенів перебігу ВСР досягнуто помітної вазодилятації через зниження рівня ЕТ-1 із одночасним підвищенням показника 6-кето-PGF1α, унаслідок чого поліпшився кровоплин у досліджуваних судинах. Важкий ступінь перебігу ВСР виявлявся переважно значними структурними змінами судинного русла, проте під час лікування теж спостерігалися вазодилятація, зниження значень АНФ і пульсового індекса.

Висновки.  За умови використання кандесартану зафіксовано зменшення рівня больових відчуттів у випадку середнього й важкого ступені перебігу, згідно з ВАШ, і тривалості нападів у випадку важкого ступеня перебігу ВСР.