Lviv clinical bulletin 2018, 1(21)-2(22): 41-45

https://doi.org/10.25040/lkv2018.01.041

Ефективність методів алопластики параумбілікальних троакарних гриж, поєднаних із діастазом прямих м’язів живота, з урахуванням чинників ризику їх рецидиву (повідомлення перше)

В. А. Дадаян

Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ

Вступ. Частота виникнення троакарних гриж після лапароскопічної холецистектомії становить 3,4-6,7 %. До локальних чинників ризику їх утворення належать розмір і тип троакара, місце його введення, розши­рення троакарних ран і помилки під час їх зашивання, інфекція троакарної рани, а до загальних – похилий вік хворого, ожиріння, цукровий діабет, анемія, імуносупресивний стан тощо. За використання троакарів великого діаметра (10,0-12,0 мм) часто виникає троакарна грижа. Клінічні дослідження також довели, що тупі троакари утворюють меншу рану, порівняно з косими, й відповідно зменшується ризик появи троакарних гриж. Застосування гострих троакарів супроводжується виникненням гриж у 1,83 % хворих, тоді як тупих (конічних) – у 0,17 %. Параумбілікальна ділянка є найчастішим (у 75,7 %) місцем утворення троакарних гриж, зокрема, після лапароскопічної холецистектомії. Здебільшого це зумовлено не тільки розширенням троакарної рани для видалення жовчевого міхура з черевної порожнини, але й особливостями анатомічної будови цієї ділянки. На параумбілікальній ділянці вище та нижче пупка є розширення білої лінії і діастаз прямих м’язів живота, що робить цю ділянку механічно слабкою й може створювати передумови для виник­нення троакарної грижі. Крім цього, апоневроз і м’язи параумбілікальної ділянки тонші, порівняно з інши­ми ділянками білої лінії живота. Алопластика троакарних гриж, поєднаних із діастазом прямих м’язів живота, супроводжується високою частотою (10,0-25,0 %) рецидивів. Це зумовлено тим, що під час зміцнення троакарного дефекту імплантатом діастаз прямих м’язів часто не ліквідують, а біла лінія стає ще слабшою. Це призводить до рецидиву грижі по краю фіксації імплантата.

Мета. Визначити ефективний метод алопластики параумбілікальних троакарних гриж, поєднаних із діа­стазом прямих м’язів живота, з урахуванням чинників ризику їх рецидиву.

Матеріалий методи. Проаналізовані результати алопластики троакарних гриж, поєднаних із діастазом прямих м’язів, у 56 пацієнтів (38 жінок (67,9 %) і18 чоловіків (32,1 %)) віком від 30 до 75 років. Залежно від методики алопластики хворих поділили на дві групи. Ґрупи були порівнянні за розміром троакарної грижі, шириною діастазу прямих м’язів, віком і статтю. До першої групи (порівняння) увійшли 29 хворих, яким виконано преперитонеальну алопластику без ліквідації діастазу прямих м’язів живота. Другу групу (основну) утворили 27 хворих, яким проведено герніопластику за методикою sublay із ліквідацією діастазу прямих м’язів живота та укріпленням білої лінії живота від мечоподібного відростка і на 3,0-4,0 см нижче пупка.

Результати. Післяопераційні ускладнення спостерігали у трьох хворих (10,3 %) групи порівняння, в ос­новній групі рецидивів захворювання не зафіксовано (c2 = 2,95, р = 0,0858). У хворих групи порівняння вони частіше виникали у віці понад 60 років, за наявності високого індексу маси тіла (>45,0 кг/м2), довжини роз­різу апоневрозу під час первинної лапароскопії >45,0 мм, за значних порушень функції зовнішнього дихан­ня і серцево-судинної системи. Але істотним чинником ризику рецидиву троакарних параумбілікальних гриж виявилося тільки значне порушення гемодинаміки у хворих групи порівняння.

Висновки. Добрі результати хірургічного лікування троакарних параумбілікальних гриж, поєднаних із діастазом прямих м’язів живота, з використанням алопластичних матеріалів отримано за умов використан­ня методики 8иЫау із ліквідацією діастазу. Зважаючи на невелику кількість хворих, включених у це дослід­ження, доцільно нагромаджувати фактичний матеріал, опрацювання якого дасть змогу отримати істотно вірогідні результати виявлених закономірностей.