Lviv clinical bulletin 2019, 4(28): 49-55

https://doi.org/10.25040/lkv2019.04.039

Особливості впливу одноразового інтраґастрального введення блокаторів Н2-гістамінових рецепторів другої (нізатидину) і третьої (фамотидину) ґенерації на кислотно-пептичну та мукоїдно-електролітну секрецію шлунка у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки

М. Г. Пляцко

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Вступ. Н2-блокатори гістамінових рецепторів є рекомендованими препаратами для лікування хворих із  гіперацидними станами, зокрема,  виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки. На відміну від БПП вони не впливають на метаболізм секреторної клітини шлунка, що в деяких випадках є арґументом на користь їх застосування. Для комплексної оцінки дії цієї ґрупи препаратів важливо знати не тільки їх кислотоблокувальну  функцію, а й вплив на секрецію захисних чинників слизової (мукоїдну, гідрокарбонатну). Найбільш вживаними у клінічній практиці є Н2-блокатори гістамінових рецепторів другої і третьої ґенерації. Переваги цих ЛЗ однієї ґенерації перед іншою щодо впливу на кислотно-пептичну та мукоїдно-гідрокарбонатну секрецію у хворих із кислотнозалежними ураженнями ШКК вивчені недостатньо, а у хворих на виразкову хворобу (ВХ) дванадцятипалої кишки (ДПК) досі не досліджувалися.

Мета. Дослідити особливості впливу на кислотно-пептичну та мукоїдно-електролітну секрецію шлунка у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки блокаторів Н2-гістамінових рецепторів другої і третьої ґенерації за результатами одноразового інтраґастрального введення нізатидину та фамотидину.

Матеріали й методи. Для дослідження дії нізатидину 26 пацієнтам (ж/ч – 5/21) та фамотидину – 25 пацієнтам (ж/ч – 7/18) проводили фракційне зондування шлунка зі субмаксимальною стимуляцією гістаміном із подальшим введенням внутрішньошлунково 150,0 мґ нізатидину або 40,0 мґ фамотидину. Вимірювали показники кислотно-пептичної та мукоїдно-електролітної секреції у трьох порціях: базальній, після субмаксимальної стимуляції гістаміном та після введення досліджуваного блокатора. Проведено порівняльний аналіз препаратів другої (нізатидин) і третьої (фамотидин) генерації щодо їх гальмівного впливу на кислото-пептичну секрецію та стимуляції мукоїдно-електролітного компонента.

Результати. Н2-блокатор другого  покоління нізатидин під час фракційного зондування шлунка знижував загальну кислотність на 34,3 %, концентрацію пепсину – на 23,9 %, підвищував концентрацію сіалових кислот у шлунковому соці на 24,5 %, у нерозчинному слизі – на 21,2 %; вміст іонів натрію у шлунковому соці та нерозчинному слизі збільшувався на 6,7 і 12,0 % відповідно. Натомість Н2-блокатор третього покоління фамотидин під час фракційного зондування шлунка знижував загальну кислотність на 45,0 %, концентрацію пепсину – на 28,4 %, підвищував концентрацію сіалових кислот у шлунковому соці на 24,6 %, у нерозчинному слизі – на 33,6 %; вміст іонів натрію у шлунковому соці та нерозчинному слизі збільшувався на 5,1 та 15,5 % відповідно. Порівняльний аналіз досліджуваних препаратів показав, що фамотидин достовірно ефективніше знижував кислотну та пептичну секрецію, а їх вплив на мукоїдно-електролітну продукцію був у  межах статистичної похибки.

Висновки. Н2-блокатори гістамінових рецепторів другого (нізатидин) і третього (фамотидин) покоління  гальмують кислотну продукцію та секрецію пепсину. Ці лікарські засоби підвищують середні значення концентрацій N-ацетилнейрамінових кислот та іонів Na+ у шлунковому соці й нерозчинному слизі, що свідчить про їх стимулювальний вплив на процеси цитопротекції в системі шлунковий сік – нерозчинний слиз. Фамотидин ефективніше блокував кислотну та пептичну секрецію порівняно з нізатидином, натомість їх вплив на мукоїдно-електролітну секрецію достовірно не відрізнявся.